1. Словник української мови в 11 томах

тужно

ТУ́ЖНО.

1. Присл. до ту́жний.

Голос трембіти розходиться тужно між горами (Коб., І, 1956, 497);

Зітхнула мати. — Нема вже, діти, нашого батька. — А де ж? — хрипнув Артем. — Помер, діти! — і замовкла, тільки тужно хитала головою (Головко, II, 1957, 387);

Марія тужно й розпачливо заголосила (Мик., II, 1957, 314);

Мовчать берези, віти додолу тужно гнуться (Гонч., Вибр., 1959, 27).

2. у знач. присудк. сл. Сумно, тоскно.

Чогось жалко мені стало, тужно так, журно… (Коцюб., І, 1955, 145);

Петро Конашевич відчував, що тужно й скорботно їй у Києві (Тулуб, Людолови, II, 1957, 570).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. тужно — ту́жно прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  2. тужно — ТУ́ЖНО. 1. Присл. до ту́жний. Голос трембіти розходиться тужно між горами (О. Кобилянська); Зітхнула мати. – Нема вже, діти, нашого батька. – А де ж? – хрипнув Артем. – Помер, діти! – і замовкла, тільки тужно хитала головою (А. Словник української мови у 20 томах
  3. тужно — 1》 Присл. до тужний. 2》 у знач. присудк. сл. Сумно, тоскно. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. тужно — Тужно нар. Грустно. Як оддам я тебе в службу, головонці тужно. Чуб. V. 678. Тужно поглядає. Млак. 91. Словник української мови Грінченка