тупик
ТУПИ́К, а́, ч.
1. Залізнична колія, що з'єднується з іншими коліями тільки одним кінцем, а з другого кінця обривається.
Паровоз збив бар'єр, яким закінчувався тупик, врізався в землю й звалився набік (О. Донченко);
– Ешелон відправляється сьогодні, як тільки посутеніє. Вдень його наказано тримати тут, бо це тупик (П. Загребельний);
// рідко. Вулиця, провулок, що не мають наскрізного проходу, проїзду.
В тупику привокзальної площі .. зводилась будівля наземної станції метрополітену (А. Хорунжий);
// рідко. Непроїждже, непрохідне місце; перешкода для проїзду, проходу.
Ще до початку бою ударом авіації було зруйновано всі колії, .. одразу перетворилася [станція] на величезний тупик (О. Гончар);
Хортиця була своєрідним природним тупиком на Дніпрі, вище за течією його перетинали грізні пороги (з наук.-попул. літ.).
2. перен., рідко. Безвихідне становище; безвихідь.
Його життєвий шлях теж був уткнувся в тупик (В. Кучер).
ТУ́ПИК, а, ч.
Північний морський птах з великим, стиснутим з боків дзьобом.
Деякі .. птахи – люрик, чистик – гніздяться в щілинах поміж каміння, а тупики навіть риють собі глибокі нори (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)