тупорилий
ТУПОРИ́ЛИЙ, а, е.
1. Який має тупе, широке рило, тупу, широку морду.
Капітан посміхається і показує фото .. тупорилого, клаповухого здоровенного пса (з газ.);
Тупорила золота рибка з великими прозорими вусами підпливла до скла (В. Собко).
2. перен., зневажл. Нерозумний, некмітливий, дурний.
Так оце то та богиня! Лишенько з тобою. А я, дурний, не бачивши Тебе, цяце, й разу, Та й повірив тупорилим Твоїм віршемазам [віршомазам] (Т. Шевченко);
[Печариця:] Та й Євдокія Василівна... (Затинається). [Храпко:] Що, і та, тупорила, проти мене? Куди ж уже тій з її курячим мозком (Панас Мирний).
3. розм. Який має тупу, широку передню частину (про предмет).
На самій верхівці валу бовваніла тупорила гармата (С. Добровольський);
Над морем, край високої кручі, стояли тупорилі німецькі танки з чорними павукастими хрестами (В. Кучер).
Словник української мови (СУМ-20)