тупцювати
ТУПЦЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш і ТУ́ПЦЯТИ, яю, яєш, недок.
1. Переступати з ноги на ногу; ходити з місця на місце на невеликому просторі.
Тупцюють дроворуби, хукають у руки, а носи сині, на бородах сніг (А. Тесленко);
У відчинених навстіж дверях стайні тупцювали коні, хрумкаючи корм (О. Гончар);
Коломієць уже деякий час .. тупцював довкола професора і силкувався потрапити йому на очі (Ю. Смолич);
Баба тупцяє коло печі, – тільки оце паляниці повиймала (Ганна Барвінок);
Всі враз обернулись і витягли голови вниз до маленького чоловічка в свиті. Він ніяково тупцяв на місці й від сотні очей стрепенувся, як від холодної води (П. Панч).
2. розм. Іти, ходити.
Малим ще, тямую, всі межі я знав. За мамою літом щодень тупцював (І. Франко);
// Бути на ногах.
– Сідай, дитя, поки баба ще тупцяє, – добрими очима дивиться на нього стара і зітхає (М. Стельмах);
// Танцювати, притупуючи; танцювати нешвидко, дрібними кроками.
Старий грає, примовляє, Ногами тупцює (Т. Шевченко);
Він бачив, як поміж столиками почали тупцювати пари (П. Загребельний).
3. коло (біля) кого – чого, розм. Доглядати кого-, що-небудь.
Улітку .. коло саду й коло пасіки тупцяв [Семен Денисович] (Б. Грінченко);
// Упадати коло кого-небудь, догоджати комусь.
Край стола сидить Мотря та понуро, вовкувато дивиться, а муженько мій зазирає їй у вічі, розважає її, роздебенює, тупцює коло неї, регоче (А. Кримський);
– Це вони [батюшка й матушка] так тупцяють коло нас, щоб залучити жениха для своєї Ваті (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)