тухнути
ТУ́ХНУТИ¹, не; мин. ч. тух, ла, ло і ту́хнув, нула, ло; недок.
Переставати горіти, світитися; гаснути.
Ось у його хаті потухло [світло] зовсім .. Далі й по других вікнах стало тухнути (Панас Мирний);
Стоять ото [люди] юрбами, дивляться, як тухне чи розгоряється заграва (А. Головко).
ТУ́ХНУТИ², не; мин. ч. тух, ла, ло і ту́хнув, нула, ло; недок., розм.
Робитися тухлим, псуватися (про харчові продукти) або робитися затхлим, несвіжим (про воду і т. ін.).
Радить [батько] возити воду цистерною, а не отакими барильцями. – А ми навмисне такими барильцями, – відповідає той, що пив, молодий закіптюжений смаглій, і білкуваті очі його по-циганському грають лукаво. – Бо привезли б цистерною, та й на три дні, та й тухнутиме вода!.. (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)