тюпати
ТЮ́ПАТИ, аю, аєш, недок., розм.
1. Бігти, нешироко ступаючи, дрібною риссю (про тварин).
– Поки холодок, хай тюпає, бо як сонце припече, то тоді й повагом важко... Но! – гукнув знову Яким, смикнувши сердито за віжки (Панас Мирний);
– Нам чогось так весело, регочемося, борюкаємося на санях, конячку підхльоскуємо.., а вона, знаєш, так жваво головою потріпує, тюпає собі... (С. Васильченко);
Конячка весело форкала, тюпала, сани .. немилосердно кидало з вибою у вибій (Ю. Збанацький);
// Швидко йти або повільно бігти маленькими кроками (про людей).
І йде [Давид], ридаючи до сина. Аж тюпає, немов біжить (Т. Шевченко);
Худенький, згорблений [директор], тюпав борзенько попід мур, аби де сховатися від напасті (Л. Мартович);
Іде по воду молодиця, За нею тюпає хлоп'я... (М. Рильський).
2. рідко. Іти повільно, через силу; плентатися.
Гутман змахує з чола піт .. і деякий час тюпає за мною мовчки (П. Колесник).
Словник української мови (СУМ-20)