тягло
ТЯГЛО́, а́, с.; мн. тя́гла, тя́гол.
1. Робоча худоба в сільському господарстві (коні, воли і т. ін.).
– Було в батька своє тягло (Ганна Барвінок);
– Орати не будеш же собою та жінкою, – тягла треба... (А. Головко);
Хлібороби, які мають своє тягло, воза, накладають на нього гній і везуть на гору, на свій шматочок поля (С. Чорнобривець).
2. Лямка для тягнення невода, порома і т. ін.
– Ану, разом!.. Ану-ну! – хрипіли нетяги, налягаючи на тягла (З. Тулуб).
3. іст. Феодальні державні податки й повинності селян та посадських людей у Російській державі XV – початку XVIII ст.
Багаті посадські тяглеці .. займали виборні посади і старались полегшити собі посадське тягло (з навч. літ.);
// Кріпосна повинність.
Старе й мале, від п'ятилітка, пішло в тягло, свій оброк понесло (Д. Мордовець).
Словник української мови (СУМ-20)