тягло
ТЯГЛО́, а́, с.; мн. тя́гла, тя́гол.
1. Робоча худоба в сільському господарстві (коні, воли і т. ін.).
— Було в батька своє тягло (Барв., Опов.., 1902, 222);
— Орати не будеш же собою та жінкою, — тягла треба… (Головко, І, 1957, 221);
Хлібороби, які мають своє тягло, воза, накладають на нього гній і везуть на гору, на свій шматочок поля (Чорн., Визвол. земля, 1950, 8).
2. Лямка для тягнення невода, порома і т. ін.
— Ану, разом!.. Ану-ну! — хрипіли нетяги, налягаючи на тягла (Тулуб, Людолови, II, 1957, 183).
3. іст. Феодальні державні податки й повинності селян та посадських людей у Російській державі XV — початку XVIII ст.
Багаті посадські тяглеці.. займали виборні посади і старались полегшити собі посадське тягло (Іст. СРСР, І, 1956, 174);
// Кріпосна повинність.
Старе й мале, від п’ятилітка, пішло в тягло, свій оброк понесло (Морд., І, 1958, 43).
Словник української мови (СУМ-11)