угодно
УГО́ДНО (ВГО́ДНО), пред., рідко.
Бажано, до вподоби.
– Не я виганяв невістку з сином, не я буду їх й просити. Вгодно – нехай живуть (І. Нечуй-Левицький);
– Так, мій добрий ака, заробітки нікчемні. Перебиваєшся, як аллахові угодно – з копійки на копійку (Іван Ле);
– Батюшко, якогось дня наша церква з усіма людьми і вами увійде в землю, – не раз делікатно розмовляли з панотцем церковні попечителі. – Як буде Богу вгодно, – смиренно відповідав панотець і задирав підборіддя вгору (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)