угощати
УГОЩА́ТИ (ВГОЩА́ТИ), а́ю, а́єш і рідко УГО́ЩУВАТИ (ВГО́ЩУВАТИ), ую, уєш, недок., УГОСТИ́ТИ (ВГОСТИ́ТИ), ощу́, о́сти́ш, док., кого, розм.
1. Те саме, що частува́ти.
Мати будуть вгощати сотами, Мед янтарний, а в нім бджола... (А. Малишко);
– Гості мої милі, чим же вас угощати, чим приймати? (Грицько Григоренко);
Він готувався, скуповувався, щоб угостити Власова на славу (Панас Мирний);
Він присів біля Дьяконова, вгостив кримськими цигарками з портсигара (О. Гончар);
Швидко сп'янівши після чарки, Гришка почав хвастатись: – Я колись сам угощав. Вірите? Жив паном (А. Шиян).
2. перен. Запросивши когось куди-небудь, платити за розвагу, взагалі робити комусь приємність.
Він уже обливається потом, тернеться щокою об плече, і знов гребе, Тоню аж жаль бере, що він так старається... – Може, тебе замінити, Віталику? – Сиди, – відказує він. – Я вгощаю (О. Гончар);
// перев. у сполуч. зі сл. стусанами, кулями і т. ін. Бити когось, стріляти в когось, робити якусь неприємність.
Від заграв півнеба поруділо, Кулі проквиляли за лиманом. Посміхається сліпий Редедя: – Бач, Павло башличника вгощає! (А. Малишко).
Словник української мови (СУМ-20)