угощати
УГОЩА́ТИ (ВГОЩА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УГОСТИ́ТИ (ВГОСТИ́ТИ), ощу́, о́сти́ш, док., перех., розм.
1. Те саме, що частува́ти.
Мати будуть вгощати сотами, Мед янтарний, а в нім бджола… (Мал., Звенигора, 1959, 300);
— Гості мої милі, чим же вас угощати, чим приймати? (Григ., Вибр., 1959, 33);
Він готувався, скуповувався, щоб угостити Власова на славу (Мирний, IV, 1955, 144);
Він присів біля Дьяконова, вгостив кримськими цигарками з портсигара (Гончар, II, 1959, 290);
Швидко сп’янівши після чарки, Гришка почав хвастатись: — Я колись сам угощав. Вірите? Жив паном (Шиян, Баланда, 1957, 86).
2. перен. Запросивши когось куди-небудь, платити за розвагу, взагалі робити комусь приємність.
Він уже обливається потом, тернеться щокою об плече, і знов гребе, Тоню аж жаль бере, що він так старається… — Може, тебе замінити, Віталику? — Сиди, — відказує він. — Я вгощаю (Гончар, Тронка, 1963, 234);
// перев. у сполуч. із сл. стусанами, кулями і т. ін. Бити когось, стріляти в когось, робити якусь неприємність.
Від заграв півнеба поруділо, Кулі проквиляли за лиманом. Посміхається сліпий Редедя: — Бач, Павло башличника вгощає! (Мал., І, 1956, 306).
Словник української мови (СУМ-11)