удоволений
УДОВО́ЛЕНИЙ (ВДОВО́ЛЕНИЙ), а, е.
1. Дієпр. пас. до удовольни́ти 1–3.
Ми з товаришем одягнулись та загримувались жебраками-п'яницями .. Нам подавали копієчку.., а сторожі виганяли нас з перону станції. І що гірше з нами поводилися, то більше було вдоволене акторське почуття (з мемуарної літ.);
Глущук, вдоволений тим, що довідався про добру новину, спішив порадувати свою Катерину і сусідів з Села Руського (С. Чорнобривець);
Купка трісочок уже розгорілася, почали обгоряти й товщі шматки дерева. Людина була вдоволена з своєї роботи. Підвелася, шукаючи обабіч пальних речей (Ю. Яновський);
Коли взявся, то вже його не відірвеш, до пізньої ночі звідти [з роботи] не відкличеш, прийде потім, як вичавлений, проте вдоволений, що діло своє зробив (О. Гончар).
2. у знач. прикм. Який відчуває удоволення (у 2 знач.); який удовольнився чим-небудь.
Андрій Маркович зареготався, удоволений (С. Васильченко);
Я віддалася “приватній філософії”, щоб казати, вже словами доброї Марко, і живу собі спокійно, цілком удоволена (О. Кобилянська);
// Який виражає удоволення.
Хатні дивилися на Захара вдячними, вдоволеними очима (К. Гордієнко);
Відразу його похмуре лице стало вдоволеним (Ю. Шовкопляс);
– Оце так всадив! – в захваті загомоніла молодь. – Ось так влучати – повчитися треба! Біля гармати ще довго стояв вдоволений гомін (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)