удушити
УДУШИ́ТИ (ВДУШИ́ТИ), ушу́, у́шиш, док., кого.
1. Заподіяти кому-небудь смерть, здавивши горло, насильно припинивши дихання; задушити.
Де б і не добачила вона [Анна] його [Саву].., тут і кидалася на нього звірюкою й силувала [силувалася] вдушити (О. Кобилянська);
– Ой, який же бо ти дужий! Коли б ще трохи дужче – задушив би мене навіки! – Удушив би, кажеш? (Марко Вовчок);
Навіть приречений на смерть до останньої хвилини, поки його не скосить куля або не вдушить на шиї петля, надіється на якесь чудо (Д. Бедзик);
// Налягти, натиснути на кого-, що-небудь або стиснути когось з усіх боків.
Знов кидається у бій [гуцул] і валить топірцем направо-наліво, аж поки не седуть [сядуть] на нім десіть [десять] душ, не скрутять в'язи, не вдушать, навалившися всіма тілами (Г. Хоткевич).
2. Утруднити дихання або отруїти (димом, газом і т. ін.).
Дітей мало не удушили у тісному, непровітрюваному приміщенні (з газ.).
3. перен. Довести до знемоги, смерті, загину; знищити.
– Люди добрії – гукнув Карпо, наближаючись до громади .. – Тепер він [Притика] умер, – хто, як не громада, за нього повинна платити? – Брешеш! Не вмер, а околів! – гукнув Грицько. – Не вмер Данило, так болячка вдушила! – хтось сказав з громади (Панас Мирний).
4. перен. Силою покласти край розвитку, діяльності, існуванню чого-небудь;
// Не дати можливості виявитися; затамувати, відігнати (почуття, біль, думки і т. ін.).
Вдушив [Храпков] принишклий було біль виразки й зовсім спокійним тоном лікаря повідомив: – Ні, не повернулася вона [Любов Прохорівна], Саїд Алі (Іван Ле).
Словник української мови (СУМ-20)