уділ
УДІ́Л¹, у, ч.
1. іст. Князівське володіння в давній Русі.
По смерті Данила Галицького його син Лев отримав перемишльський уділ (з наук.-попул. літ.);
[Володимир:] Я – Новгородський князь!.. І мушу я свій город захищати!. — [Інгігерда (гладить його по голові):] Хлопчик бідний! Нелегкий це припав тобі уділ... Бо Новгород не те, що Київ рідний... Там житимеш в осиному гнізді. Серед мужів суворих і свавільних (І. Кочерга).
2. У царській Росії – нерухома (земельна) власність царської родини.
3. рідко. Частка, відсоток прибутку від чого-небудь.
Новоприйняті виробничники мали б пройти так званий стажовий період, за який вони не одержують співучасного уділу (з наук. літ.).
4. уроч., заст. Доля, призначення.
Невже повік уділом буде твоїм Укрита злість, облудлива покірність..? (І. Франко);
[Чернишевський:] Так, це уділ борця і демократа Життя прожити з посохом в руках... (І. Кочерга).
УДІ́Л² див. вділ.
У́ДІЛ, у, ч., зах., заст.
Участь.
А пора збирання винограду? – пригадує Замфір. – Ну, це вже легка, празникова робота. Ціла родина бере уділ в тій праці (М. Коцюбинський);
На той час зближалася пора живішого народного розбудження; прибитому і пригніченому народові позволено .. брати чинний уділ у загальних справах (Н. Кобринська).
Словник української мови (СУМ-20)