уділ
У́ДІЛ, у, ч., зах., заст. Участь.
А пора збирання винограду? — пригадує Замфір. — Ну, це вже легка, празникова робота. Ціла родина бере уділ в тій праці (Коцюб., І, 1955, 191);
На той час зближалася пора живішого народного розбудження; прибитому і пригніченому народові позволено.. брати чинний уділ у загальних справах (Кобр., Вибр., 1954, 39).
УДІ́Л¹, у, ч.
1. іст. Князівське володіння в давній Русі.
По смерті Данила Галицького його син Лев отримав перемишльський уділ (Наука.., 8, 1969, 42);
[Володимир:] Я — Новгородський князь!.. І мушу я свій город захищати!. — [Інгігерда (гладить його по голові):] Хлопчик бідний! Нелегкий це припав тобі уділ… Бо Новгород не те, що Київ рідний… Там житимеш в осиному гнізді. Серед мужів суворих і свавільних… (Коч., П’єси, 1951, 102).
2. У дореволюційній Росії — нерухома (земельна) власність царської родини.
3. уроч., заст. Доля, призначення.
Невже повік уділом буде твоїм Укрита злість, облудлива покірність..? (Фр., XII, 1953, 481);
[Чернишевський:] Так, це уділ борця і демократа Життя прожити з посохом в руках… (Коч., III, 1956, 192).
УДІ́Л² див. вділ.
Словник української мови (СУМ-11)