укажчик

УКА́ЖЧИК (ВКА́ЖЧИК), а, ч., розм.

1. Особа, яка вказує іншим, що і як робити, яким чином діяти.

– Ось йому!.. Зась!.. Який він мені укажчик?.. Ніхто тепер до мене не мішайся... Я сама собі – голова... (Панас Мирний);

Іншим разом Демко, може б, і не послухався, “що ти мені за вкажчик!” – сказав би, але робити млинки справді було цікавіше, і він пішов до школярів, які зібралися в коло перед солом'яним куренем (О. Донченко).

2. Те саме, що указі́вка².

У системі управління базами даних є різні способи управління даними: система меню, панелі інструментів, укажчик миші, комбінації клавіш (з навч. літ.).

Значення в інших словниках

1. укажчик — ука́жчик іменник чоловічого роду, істота розм.  Орфографічний словник української мови
2. укажчик — [укажчиек] -ка, м. (на) -ков'і/-ку, мн. -кие, -к'іў  Орфоепічний словник української мови
3. укажчик — Указка, див. стрілка  Словник чужослів Павло Штепа
4. укажчик — -а, ч., розм. Особа, яка вказує іншим, що і як робити, яким чином діяти.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. укажчик — НАСТА́ВНИК (той, хто наставляє, дає напучення), МЕ́НТОР книжн. заст., ірон., НАПУ́ТНИК заст.; УЧИ́ТЕЛЬ (ВЧИ́ТЕЛЬ), МЕТР книжн. заст., ірон.  Словник синонімів української мови
6. укажчик — УКА́ЖЧИК, а, ч., розм. Особа, яка вказує іншим, що і як робити, яким чином діяти. — Ось йому!.. Зась!.. Який він мені укажчик?.. Ніхто тепер до мене не мішайся… Я сама собі — голова… (Мирний, IV, 1955, 57).  Словник української мови в 11 томах