Великий тлумачний словник сучасної мови

укажчик

ука́жчик

-а, ч., розм.

Особа, яка вказує іншим, що і як робити, яким чином діяти.

Великий тлумачний словник сучасної української мови

Значення в інших словниках

  1. укажчик — ука́жчик іменник чоловічого роду, істота розм.  Орфографічний словник української мови
  2. укажчик — [укажчиек] -ка, м. (на) -ков'і/-ку, мн. -кие, -к'іў  Орфоепічний словник української мови
  3. укажчик — Указка, див. стрілка  Словник чужослів Павло Штепа
  4. укажчик — УКА́ЖЧИК (ВКА́ЖЧИК), а, ч., розм. 1. Особа, яка вказує іншим, що і як робити, яким чином діяти. – Ось йому!.. Зась!.. Який він мені укажчик?.. Ніхто тепер до мене не мішайся... Я сама собі – голова...  Словник української мови у 20 томах
  5. укажчик — НАСТА́ВНИК (той, хто наставляє, дає напучення), МЕ́НТОР книжн. заст., ірон., НАПУ́ТНИК заст.; УЧИ́ТЕЛЬ (ВЧИ́ТЕЛЬ), МЕТР книжн. заст., ірон.  Словник синонімів української мови
  6. укажчик — УКА́ЖЧИК, а, ч., розм. Особа, яка вказує іншим, що і як робити, яким чином діяти. — Ось йому!.. Зась!.. Який він мені укажчик?.. Ніхто тепер до мене не мішайся… Я сама собі — голова… (Мирний, IV, 1955, 57).  Словник української мови в 11 томах