укажчик

НАСТА́ВНИК (той, хто наставляє, дає напучення), МЕ́НТОР книжн. заст., ірон., НАПУ́ТНИК заст.; УЧИ́ТЕЛЬ (ВЧИ́ТЕЛЬ), МЕТР книжн. заст., ірон. (той, хто є авторитетом у якій-небудь галузі, передає свій досвід, знання, є для інших прикладом); ПОВЧА́ЛЬНИК розм., УКА́ЖЧИК (ВКА́ЖЧИК) розм., УКА́ЗНИК (ВКА́ЗНИК) розм. рідше (при несхвальному ставленні). Наставники молоді; — Що ж се ти, сину, в ментори мені накинувся, — озливсь вкінці батько (І. Франко); — Мамо, ви знаєте, хто це до нас завітав? — ..Це дочка мого найкращого напутника — друга (Є. Кротевич); Старші письменники — учителі наші (М. Коцюбинський); Михайль — мій колишній метр. А загалом — він ватажок лівих поетів (Ю. Яновський); — Я розумію, хлопець ти вже дорослий.. повчальників не потребуєш, бо й сам набачився чимало (Григорій Тютюнник); — Який він мені укажчик?.. Я сама собі голова... (Панас Мирний).

Значення в інших словниках

1. укажчик — ука́жчик іменник чоловічого роду, істота розм.  Орфографічний словник української мови
2. укажчик — [укажчиек] -ка, м. (на) -ков'і/-ку, мн. -кие, -к'іў  Орфоепічний словник української мови
3. укажчик — Указка, див. стрілка  Словник чужослів Павло Штепа
4. укажчик — УКА́ЖЧИК (ВКА́ЖЧИК), а, ч., розм. 1. Особа, яка вказує іншим, що і як робити, яким чином діяти. – Ось йому!.. Зась!.. Який він мені укажчик?.. Ніхто тепер до мене не мішайся... Я сама собі – голова...  Словник української мови у 20 томах
5. укажчик — -а, ч., розм. Особа, яка вказує іншим, що і як робити, яким чином діяти.  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. укажчик — УКА́ЖЧИК, а, ч., розм. Особа, яка вказує іншим, що і як робити, яким чином діяти. — Ось йому!.. Зась!.. Який він мені укажчик?.. Ніхто тепер до мене не мішайся… Я сама собі — голова… (Мирний, IV, 1955, 57).  Словник української мови в 11 томах