укажчик —
ука́жчик іменник чоловічого роду, істота розм.
Орфографічний словник української мови
укажчик —
Указка, див. стрілка
Словник чужослів Павло Штепа
укажчик —
УКА́ЖЧИК (ВКА́ЖЧИК), а, ч., розм. 1. Особа, яка вказує іншим, що і як робити, яким чином діяти. – Ось йому!.. Зась!.. Який він мені укажчик?.. Ніхто тепер до мене не мішайся... Я сама собі – голова...
Словник української мови у 20 томах
укажчик —
-а, ч., розм. Особа, яка вказує іншим, що і як робити, яким чином діяти.
Великий тлумачний словник сучасної мови
укажчик —
НАСТА́ВНИК (той, хто наставляє, дає напучення), МЕ́НТОР книжн. заст., ірон., НАПУ́ТНИК заст.; УЧИ́ТЕЛЬ (ВЧИ́ТЕЛЬ), МЕТР книжн. заст., ірон.
Словник синонімів української мови
укажчик —
УКА́ЖЧИК, а, ч., розм. Особа, яка вказує іншим, що і як робити, яким чином діяти. — Ось йому!.. Зась!.. Який він мені укажчик?.. Ніхто тепер до мене не мішайся… Я сама собі — голова… (Мирний, IV, 1955, 57).
Словник української мови в 11 томах