укарати
УКАРА́ТИ (ВКАРА́ТИ), а́ю, а́єш, док., кого, діал.
Покарати.
– Я вас із неба поспихаю, І до того вас укараю, Що пасти будете свиней (І. Котляревський);
Я знаю, що Мавра винувата, що велить чинити наш звичай за зраду жінки, та що, як не укараємо ми її самі, її гріх чи може й не гірше укарає її сам (О. Кобилянська);
Пан мав повне право над житєм [життям] і маєтком свого підданого: міг його вбити, забрати.. маєток, як хоч укарати... (М. Грушевський);
Хату Довбушеву спалити, жінку його вкарати смертю, як рівно батька й матір. Або завдати до вічного криміналу в кайданах (Г. Хоткевич).
Словник української мови (СУМ-20)