улесливий
УЛЕ́СЛИВИЙ (ВЛЕ́СЛИВИЙ), а, е.
1. Схильний лестити.
Улесливий чоловік схожий на кішку: спереду ласкає, а ззаду кусає (прислів'я);
Хто розбере цього чоловіка – надто вже він тихий та слизький, влесливий та вкрадливий (М. Чабанівський);
М'який і улесливий, пролазливий до людських душ, шовковий доктор Петров (І. Багряний).
2. Який містить у собі лестощі, обіцянки, умовляння.
Орися виступила наперед і гордо підняла голову: – .. Не здаватись ні на які улесливі слова ворогів, а вмерти всім при зброї, боронячи до останнього наші святощі! (М. Старицький);
– Гарний [спокусник], молодий, майстер володіти улесливим словом, обплутав вас сіттю свого чару, як павук свою жертву, а ви, наївне, невинне дитя, довірились йому (Ірина Вільде);
// Догідливий, запобігливий.
В правому куточку уст ховалась йому приємна й надзвичайно улеслива усмішка (М. Хвильовий);
// Нещиро шанобливий.
Тепер Юра уважніше оглянув цього чоловіка і помітив, що обличчя в Биякана хитре, улесливе (І. Багмут);
Його неприємно вразив цей занадто влесливий тон: навряд чи можна з такою людиною розмовляти щиро (Ю. Шовкопляс);
– Та й балакучий він, – подумав Артем Петрович і відчув, як, неначе павутиною, гість обмотує його своєю улесливою ввічливістю (А. Хижняк).
Словник української мови (СУМ-20)