упад
УПА́Д (ВПАД), у, ч.
1. заст. Падіння.
Атмосфера гаряча, тривожна, вся – небезпека і боротьба, вічний упад і підойма, розквіт надії й розпука, почуття сили й знесилля і безконечно довга дорога, на якій стільки вже полягло... (М. Коцюбинський);
Плач і лемент у столиці; німці йдуть, жахнувсь уряд І зійшовсь мерщій на раду, як би їх прогнать .. Та не врадили міністри, чим відсунуть свій упад (В. Самійленко);
Впад УНР не можна вважати цілковитою поразкою українського руху, оскільки визвольні змагання окреслили історичну перспективу, дали могутній імпульс пробудженню національних сил (з наук. літ.).
2. діал. Горе, нещастя.
◇ (1) До упа́ду – до повного виснаження, до знемоги.
Ніколи вона [Маруся] так швидко рум'янцем не спахне, як от Катря наша,.. не заплаче; до впаду не затанцюється (Марко Вовчок);
Весело святкували день урожаю в нашому селі. Піснями та побажаннями перегукувалися хлібороби, до упаду танцювала молодь (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)