упад
УПА́Д (ВПАД), у, ч.
1. заст. Падіння.
Скрізь оточала його [Кирила] атмосфера густа й своєрідна.. Атмосфера гаряча, тривожна, вся — небезпека і боротьба, вічний упад і підойма (Коцюб., II, 1955, 208);
Плач і лемент у столиці; німці йдуть, жахнувсь уряд І зійшовсь мерщій на раду, як би їх прогнать.. Та не врадили міністри, чим відсунуть свій упад (Сам., І, 1958, 246).
◊ До упа́ду — до знемоги, знесилення.
Ніколи вона [Маруся] так швидко рум’янцем не спахне, як от Катря наша,.. не заплаче; до впаду не затанцюється (Вовчок, І, 1955, 185);
До упаду розсмішив усіх старий колгоспник.. З насолодою і дуже виразно прочитав він гумористичні оповідання (Хлібороб Укр., 2, 1969, 23).
2. діал. Горе, нещастя.
Словник української мови (СУМ-11)