упередження
УПЕРЕ́ДЖЕННЯ, я, с.
1. Хибна думка, яка складається щодо кого-, чого-небудь наперед, без ознайомлення, та пов'язане з нею відповідне ставлення.
Частенько зустрічається у початківців упередження, ніби для того, щоб друкуватися в газетах чи журналах або добитися видання окремої книжки, треба мати якусь “протекцію” (М. Рильський);
Прийшла знайома, розповіла, що йде на роботу в новий колектив і дуже хоче сподобатися або принаймні не викликати упередження (із журн.).
2. Негативна, несправедлива думка, яка складається щодо кого-, чого-небудь наперед, та пов'язане з нею відповідне ставлення.
[Мордовець:] Ні, я бачу, ти до мене з упередженням підходиш, і смілий, благородний вчинок мій – тобі байдужий і чужий... (П. Тичина);
Він боявся, що в серці баби Федори народиться підсвідоме упередження проти дівчини-приймачки (О. Донченко);
До фантастики деякі видавці та “солідні” письменники ставляться з упередженням, що й привело певною мірою до девальвації цього жанру на Україні (з публіц. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)