упрохувати
УПРО́ХУВАТИ (ВПРО́ХУВАТИ), ую, уєш, недок., УПРОХА́ТИ (ВПРОХА́ТИ), а́ю, а́єш, док., кого, що.
Те саме, що упро́шувати.
– А може, ти передумаєш, може, залишишся, Марку, – впрохувала його, як уміла [Марія] (І. Цюпа);
Можна впрохати тітку Мотрю, вона це діло облагодить (М. Коцюбинський);
Катерина вийшла на роботу тільки у вівторок та й то з запізненням, упрохавши сусідку навідуватись до Соньки й давати їй ліки (Л. Первомайський);
Сошенко .. пішов до Ширяєва і упрохав його не боронити Тарасові приходити до його в свята (О. Кониський).
Словник української мови (СУМ-20)