упрохувати
УПРО́ХУВАТИ (ВПРО́ХУВАТИ), ую, уєш, недок., УПРОХА́ТИ (ВПРОХА́ТИ), а́ю, а́єш, док., перех. Те саме, що упро́шувати.
— А може, ти передумаєш, може, залишишся, Марку, — впрохувала його, як уміла [Марія] (Цюпа, Назустріч.., 1958, 44);
Можна впрохати тітку Мотрю, вона це діло облагодить (Коцюб., І, 1955, 50);
Катерина вийшла на роботу тільки у вівторок та й то з запізненням, упрохавши сусідку навідуватись до Соньки й давати їй ліки (Перв., Материн.. хліб, 1960, 154).
Словник української мови (СУМ-11)