урвиголова
УРВИ́ГОЛОВА, и, ч. і ж., розм.
Те саме, що зірви́голова;
// Бешкетник.
Здається ж, надворі майже сухо, але ось розхристаний урвиголова з другого класу Володя Сидоренко лізе в двері забрьоханий мало не по коліна (О. Копиленко);
Наступного року вчитель призначив його класним старостою – цей, мовляв, справно порядкуватиме, ушикує урвиголів (В. Дрозд);
* Образно. Що ж – урвиголова [потік]. До такого й не підступиш близько, та ніхто й не пробує .. А схочеш пити – оббризкає все лице, за шию наллється. Просто свавільник! (Г. Хоткевич).
Словник української мови (СУМ-20)