урвиголова
УРВИГОЛОВА́, и́, ч. і ж., розм. Те саме, що зірви́голова;
// Бешкетник.
Здається ж, надворі майже сухо, але ось розхристаний урвиголова з другого класу Володя Сидоренко лізе в двері забрьоханий мало не по коліна (Коп., Тв., 1955, 290);
*Образно. Що ж — урвиголова [потік]. До такого й не підступиш близько, та ніхто й не пробує.. А схочеш пити — оббризкає все лице, за шию наллється. Просто свавільник! (Хотк., II, 1966, 301).
Словник української мови (СУМ-11)