урівноважений
УРІВНОВА́ЖЕНИЙ (ВРІВНОВА́ЖЕНИЙ), а, е.
1. Дієпр. пас. до урівнова́жити.
Тачанкові без того не урівноважена пасажирами, жалібно черкалась під Гаркушею об колесо (І. Рябокляч).
2. у знач. прикм. Який уміє володіти собою, відзначається витримкою; стриманий (про людину).
Завжди урівноважений і терплячий, капітан Чумаченко ставав нещадним, коли виявляв, що якась рота зазнала марних втрат людьми (О. Гончар);
Хлопець явно стримував себе, намагався бути врівноваженим і спокійним, а в душі його все кричало і обурювалося (В. Собко);
// Який виражає витримку, спокій.
Мама писала своїм гарним, врівноваженим почерком про все, що діялося дома (Ірина Вільде);
Настрій у нього був спокійний, урівноважений, як у людини, що довго борсалася в хвилях бурхливої річки і нарешті дісталася берега (С. Добровольський).
Словник української мови (СУМ-20)