усамітнений
УСАМІ́ТНЕНИЙ, а, е.
Який уникає спілкування з людьми, залишається один.
Вона охоча до цих розмов: стільки всього й розваги у неї, зовсім усамітненої (І. Нижник);
На противагу руссоїстським проектам формування “природної людини”, усамітненої осторонь від суспільства, Базедов кладе наголос на громадянському вихованні (з наук. літ.);
// Відокремлений від інших, одинокий.
Лише з одного боку долина розкривається до Дніпра у вигляді широких воріт .. У цій усамітненій місцині й відродився Межигірський монастир (з наук.-попул. літ.);
Але дуже швидко він збагнув, що то всього лиш усамітнена місцина, в якій старики навчали кожен своєму (Г. Колісник);
Усамітнена хвиля.
Словник української мови (СУМ-20)