усміх
У́СМІХ, у, ч.
Те саме, що у́смі́шка 1.
Галя подивилася з усміхом на сонечко (Марко Вовчок);
Вона прийняла [подарунок], подякувала і усміхнулась. Василькові здався той усміх дуже ласкавим (Леся Українка);
– І я, – додала вона з чудним усміхом, – уже за свою похибку спокутувала (О. Кобилянська);
– І я, – додала вона з чудним усміхом, – уже за свою похибку спокутувала (О. Кобилянська);
На якусь мить Неля глянула мені у вічі, і враз її очі спалахнули, на щоках заграв рум'янець, а на устах розцвів усміх – щирий, теплий, привабливий (Ю. Збанацький);
Офіцер прикусив губу, стримуючи скептичний усміх (О. Гончар).
(1) Тонки́й у́сміх – те саме, що Тонка́ у́смішка (див. у́смі́шка).
Як живе ставало перед нею обличчя її чоловіка з тонким усміхом на устах (Леся Українка).
◇ Крива́ у́смі́шка (у́сміх) див. у́смі́шка;
Пуска́ти / пусти́ти у́смішку (у́сміх, по́смішку) див. пуска́ти.
Словник української мови (СУМ-20)