уставляти
УСТАВЛЯ́ТИ¹ (ВСТАВЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УСТА́ВИТИ (ВСТА́ВИТИ), влю, виш; мн. уста́влять; док., кого, що.
1. Ставити, поміщати що-небудь десь, на чомусь.
Уставили [люди] шість відер води рядком перед Стрибогом (Л. Мартович);
Москалі три гармати на березі уставили, палять і палять (Б. Лепкий);
Уставляли на галерах найтяжчі гармати, котрі забрано з Варни (А. Чайковський);
// Ставлячи, густо покривати щось.;
// Розміщати, розташовувати кого-, що-небудь десь, на чомусь.
Мручко заздалегідь добре місце придумав. Заняв його і уставив та всадовив своїх людей (Б. Лепкий);
Люде прочуняли і стали з'їздити вбік та уставляти вози (А. Чайковський);
// Те саме, що устано́влювати 1.
Одну гармату викотили на майдан, уставляли її, відпинали передні колеса, прицілювалися, лаштували (А. Чайковський);
// Ставити строєм, шикувати.
Дарма Левенгавпт їх хотів у боєздатний лад уставляти – не слухали його (Б. Лепкий).
2. розм. Спрямовувати кудись, на кого-, що-небудь (погляд, очі).
Всі [жінки] стали сумні-мовчазні, а найбільше Параска. Уставила вона свої чорні очі у землю і наче закам'яніла (Панас Мирний);
Пантелеймон Демцюк змовк, вставивши кудись своє єдине око (І. Цюпа).
3. заст. Запроваджувати (у 1 знач.), установлювати.
Пильно до праці взялися тірійці: ті мури мурують .. Треті суди уставляють, сенат та уря́ди найвищі (М. Зеров);
Заверховодили пани Польські в Гетьманському .. Василь Семенович у себе й прийоми царські уставив (Панас Мирний);
Усю землю розбила [княгиня Ольга], уставила волості, погости (С. Скляренко).
УСТАВЛЯ́ТИ² див. вставля́ти¹.
Словник української мови (СУМ-20)