учень
У́ЧЕНЬ, у́чня, ч.
1. Той, хто вчиться в загальноосвітній або спеціалізованій школі, що дає початкову й середню освіту.
Тим часом зал наповнявся учнями, їх матерями, батьками, вчителями (Г. Хоткевич);
В ремісниче училище Рубін приїхав босий .. Незабаром хлопцям видали форму. Рубін одягся, як і всі учні (І. Сенченко);
Держава забезпечує .. надання державних стипендій та пільг учням і студентам (з мови документів);
Тепер я іноді зустрічаю колишніх своїх учнів. Це вже немолоді люди різних професій (О. Довженко);
– Корабель цей – для учнів морської школи. Вони вийшли в практичне плавання (Ю. Яновський);
Представлені методики дослідження пізнавальних та емоційно-вольових процесів, якостей особистості учнів допоміжної школи (з наук. літ.).
2. Той, хто навчається певному фаху, ремеслу і т. ін.
Там застала його війна. Вчорашній учень став солдатом (П. Загребельний);
Станьчик .. поводився зі мною не як з учнем, а як з майбутнім своїм кревником (Д. Бедзик);
Теслярі пахли тесаним деревом, шевські учні – шкірою, муляри – вапном, ті, що мостять дороги, – смолою (М. Томчаній);
У повітових лікарів були помічники – так звані лікарські учні (один-два). Це були молоді люди без всякої медичної освіти (з наук. літ.);
От досі жаль, що я в окуліровці Був учнем недбайливим... (М. Рильський);
Валентин працював уже учнем механіка на міській електростанції (О. Гончар).
3. Послідовник чиїх-небудь поглядів, учення.
– Не смію бути докучливим, пане професор, але в мені ви маєте найщирішого друга. Я – ваш палкий учень (О. Донченко).
Словник української мови (СУМ-20)