учень

У́ЧЕНЬ, у́чня, ч.

1. Той, хто вчиться в загальноосвітній або спеціалізованій школі, що дає початкову й середню освіту.

Тим часом зал наповнявся учнями, їх матерями, батьками, вчителями (Г. Хоткевич);

В ремісниче училище Рубін приїхав босий .. Незабаром хлопцям видали форму. Рубін одягся, як і всі учні (І. Сенченко);

Держава забезпечує .. надання державних стипендій та пільг учням і студентам (з мови документів);

Тепер я іноді зустрічаю колишніх своїх учнів. Це вже немолоді люди різних професій (О. Довженко);

– Корабель цей – для учнів морської школи. Вони вийшли в практичне плавання (Ю. Яновський);

Представлені методики дослідження пізнавальних та емоційно-вольових процесів, якостей особистості учнів допоміжної школи (з наук. літ.).

2. Той, хто навчається певному фаху, ремеслу і т. ін.

Там застала його війна. Вчорашній учень став солдатом (П. Загребельний);

Станьчик .. поводився зі мною не як з учнем, а як з майбутнім своїм кревником (Д. Бедзик);

Теслярі пахли тесаним деревом, шевські учні – шкірою, муляри – вапном, ті, що мостять дороги, – смолою (М. Томчаній);

У повітових лікарів були помічники – так звані лікарські учні (один-два). Це були молоді люди без всякої медичної освіти (з наук. літ.);

От досі жаль, що я в окуліровці Був учнем недбайливим... (М. Рильський);

Валентин працював уже учнем механіка на міській електростанції (О. Гончар).

3. Послідовник чиїх-небудь поглядів, учення.

– Не смію бути докучливим, пане професор, але в мені ви маєте найщирішого друга. Я – ваш палкий учень (О. Донченко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me