учень
У́ЧЕНЬ, у́чня, ч.
1. Той, хто вчиться в загальноосвітній або спеціалізованій школі, що дає початкову й середню освіту.
Тим часом зал наповнявся учнями, їх матерями, батьками, вчителями (Хотк., І, 1966, 161);
В ремісниче училище Рубін приїхав босий.. Незабаром хлопцям видали форму. Рубін одягся, як і всі учні (Сенч., На Бат. горі, 1960, 3);
Тепер я іноді зустрічаю колишніх своїх учнів. Це вже немолоді люди різних професій (Довж., І, 1958, 14);
— Корабель цей — для учнів морської школи. Вони вийшли в практичне плавання (Ю. Янов., II, 1958, 78).
2. Той, хто навчається певному фаху, ремеслу і т. ін.
Теслярі пахли тесаним деревом, шевські учні — шкірою, муляри — вапном, ті, що мостять дороги, — смолою (Томч., Готель.., 1960, 100);
У повітових лікарів були помічники — так звані лікарські учні (один-два). Це були молоді люди без всякої медичної освіти (Матеріали.. охор. здоров’я.., 1957, 24);
От досі жаль, що я в окуліровці Був учнем недбайливим… (Рильський, II, 1960, 70);
Валентин працював уже учнем механіка на міській електростанції (Гончар, IV, 1960, 79).
3. Послідовник чиїх-небудь поглядів, учення.
Ми — учні Леніна, єдині в боротьбі, що виклик кинули і злидням, і журбі, чотири більшовицькі покоління!.. (Сос., І, 1957, 484);
— Не смію бути докучливим, пане професор, але в мені ви маєте найщирішого друга. Я — ваш палкий учень (Донч., II, 1956, 76).
Словник української мови (СУМ-11)