факір
ФАКІ́Р, а, ч.
1. Мусульманський або індуїстський мандрівний чернець, що дав обітницю жити з жебрацтва; дервіш.
[Любов:] Я їм розказала одну дуже смішну історію... а вони зажурились. У нас же факірів немає, Джангернаут в Індії, се просто все одно, що пташка... (Леся Українка);
В далеких джунглях сивіє факір. Під сонцем рожевіє Гонолулу, І дальніх арф незнаний перебір Поетові торкає душу чулу... (М. Рильський).
2. Європейська назва мандрівного фокусника, який демонструє нечутливість тіла до болю, незвичайну силу, вміння приборкувати гадюк тощо.
Він говорить про факірів, що вміють чарувати кобр і знають наперед долю людей (В. Собко);
* У порівн. В цьому вбранні, Саїд Алі, ти просто як факір, – з острахом вимовила [Любов Прохорівна], намагаючись надати словам жартівливого тону (Іван Ле);
Вдались факіру процедури, І звідусіль лунає сміх. Ми любимо, коли нас дурять але – щоб заразом усіх (В. Винарський).
Словник української мови (СУМ-20)