фанаберія
ФАНАБЕ́РІЯ, ї, ж., розм.
1. Недоречна гордість; пиха, зарозумілість, чванливість.
– Хіба ж ти не бачиш, що син молодий, набрався трохи фанаберії од тих дворянських дітей у школі, а дійде до зросту – й до розуму дійде (І. Нечуй-Левицький);
– Гріють часом і в райкомі добре. Так за діло ж гріють, щоб краще робив. А він почав, бачите, свою фанаберію на людях показувать (В. Кучер).
2. Безглуздий, невмотивований учинок.
З порога посміхається [Кузьма] жінці, а та рвучко одвертає від нього голову й починає так орудувати рогачем в печі, що звідти летять на припічок головешки і вуглики. Але чоловікові не первина ці бабські фанаберії (М. Стельмах);
// Примха, дивацтво.
– Що, мабуть, Зосим Наумович розпікав? Терпи, козаче, отаманом будеш. Це в нього вже така фанаберія (В. Речмедін).
Словник української мови (СУМ-20)