фант
ФАНТ, а, ч.
1. перев. мн. Гра, учасники якої виконують як штраф які-небудь, звичайно жартівливі, завдання, визначені жеребкуванням.
Стояли [ми] біля входу. Про Жорж Занд розмова долетіла... Ці пройшли – вже друга пара: х-ха, невже у фант не вмієте?.. (П. Тичина);
Юра проходить до парку. Там гімназистки грають в горілки [горюдуба], фанти, попсований телефон (Ю. Смолич).
2. Предмет, який дає учасник гри як штраф для визначення жеребкуванням завдання.
Коли цього разу почали збирати фанти, Бронко вирішив, що тільки-но почнуть грати у “монастир”, він шмигне з залу (Ірина Вільде);
// Завдання, яке виконують учасники гри як штраф.
– Наші дами просто при людях обнімаються й цілуються з кавалерами при фантах, в іграшках (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)