фонетика
ФОНЕ́ТИКА, и, ж., лінгв.
1. Звукова будова мови як єдність її фізіологічного, акустичного та значеннєвого аспектів.
Йшли шумні дискусії про етимологію і фонетику (І. Франко);
Шевченкову фонетику (в історичному аспекті) від сучасної нам літературної відрізняють, взагалі кажучи, лише малозначні деталі (з наук. літ.).
2. Галузь мовознавства, що вивчає звукову будову мови – способи утворення звуків та їх акустичні властивості.
Фонетика вивчає умови і способи творення мовних звуків, їх акустичні, а також анатомо-фізіологічні властивості, різні зміни й чергування, взаємозв'язок і взаємозумовленість звукових змін, роль звуків у розрізнюванні значущих елементів мови (з наук. літ.);
Синтаксична фонетика – розділ мовознавства, присвячений вивченню інтонаційної структури мови, зокрема речення та його складових частин (з наук. літ.);
Фонетика історична; Фонетика експериментальна.
Словник української мови (СУМ-20)