форкати
ФО́РКАТИ, аю, аєш, недок., без дод.
Видавати глухий уривчастий звук, випускаючи з шумом повітря з ніздрів, рота (перев. про коней).
Залубеньки стояли на місці. Коні форкали і перебирали ногами, бажаючи бігти до стайні (І. Франко);
На возі свіжий запашний пирій. Конята, хрумаючи, форкали від задоволення (Я. Качура);
Час від часу один кінь підкидав голову, наставляв проти півночі вуха і стиха форкав м'якими ніздрями (П. Панч);
Чумаки, поставивши варту, купалися в річці, форкали, плавали й радісно хлюпосталися у воді (З. Тулуб).
Словник української мови (СУМ-20)