фукати
ФУ́КАТИ¹, аю, аєш, недок., що, розм.
Брати фука (див. фук¹) при грі в шашки.
ФУ́КАТИ², аю, аєш, недок.
1. діал. Пирхати, форкати.
Вона [худоба] рикає, фукає і оглядається неспокійними очима, коли чує десь смерть коло себе (О. Кобилянська);
Одні [гриби] він [ведмідь] підбирав і їв, інші, неїстівні, топтав, злобно фукаючи (В. Гжицький);
// З шумом випускати з ніздрів повітря, сопіти.
Аж ось і підмайстер надійшов, фукаючи чогось, як ковальський міх (І. Франко);
// Пахкати, чахкати (про паровоз).
Фукають паравози на станції.
2. діал. Кричати, галасувати, дорікати комусь, сваритися на кого-небудь.
Брат на брата ворогує, сестра на сестру чари готує... дочка до неньки сміло фукає (Сл. Б. Грінченка);
Іде наймит з панщини, на воли фукає (Сл. Б. Грінченка);
– Ромка, куди ти дивишся! – фукає на мене панна, коли я зустрінусь очима з поглядом якого молодого чоловіка (І. Франко);
Приніс Дорофтей із крамниці свічку і приліпив Микиті до носа .. Коли свічка догоряла і добре припекла, вже фукав на всю хату (з казки).
Словник української мови (СУМ-20)