фурчати

ФУРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок., розм.

Утворювати одноманітно-деренчливий звук крилами при польоті (про комах).

Я прислухався до гудіння жуків, котрі часто фурчали навкруги (з наук. літ.);

// Швидким польотом, рухом утворювати подібний звук.

Неначе велетенський джміль, фурчить веретено (М. Стельмах);

Б'є артилерія, фурчать осколки (М. Олійник);

// Утворювати деренчливий звук під час роботи (про механізми).

Вузенькі вулички роїлися робітничим людом, по кошарах фурчали млинки, парові машини свистали (С. Ковалів).

Значення в інших словниках

1. фурчати — фурча́ти дієслово недоконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. фурчати — -чу, -чиш, недок., розм. Утворювати одноманітно-деренчливий звук крилами при польоті (про комах). || Швидким польотом, рухом утворювати подібний звук. || Утворювати деренчливий звук під час роботи (про механізми).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. фурчати — ГУДІ́ТИ (видавати протяжні низькі звуки), ГУСТИ́, ГУГОТІ́ТИ, ГУГОНІ́ТИ, ГУГНИ́ТИ (ГУГНІ́ТИ) розм.; СТУГОНІ́ТИ, ДУДНІ́ТИ, ДУДОНІ́ТИ підсил., ДУДІ́ТИ розм. (глухо); РЕВІ́ТИ, РЕВТИ́ (сильно); ФУ́РКАТИ, ФУРЧА́ТИ, ФУРКОТІ́ТИ підсил., ФУРКОТА́ТИ підсил. (перев.  Словник синонімів української мови
4. фурчати — ФУРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок., розм. Утворювати одноманітно-деренчливий звук крилами при польоті (про комах). Я прислухався до гудіння жуків, котрі часто фурчали навкруги (Збірник про Кроп., 1955, 6); // Швидким польотом, рухом утворювати подібний звук.  Словник української мови в 11 томах
5. фурчати — Фурчати, -чу, -чиш гл. Шумѣть, жужжать. Фр. (Желех.).  Словник української мови Грінченка