фурчати
ФУРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок., розм. Утворювати одноманітно-деренчливий звук крилами при польоті (про комах).
Я прислухався до гудіння жуків, котрі часто фурчали навкруги (Збірник про Кроп., 1955, 6);
// Швидким польотом, рухом утворювати подібний звук.
Неначе велетенський джміль, фурчить веретено (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 787);
// Утворювати деренчливий звук при роботі (про механізми).
Вузенькі вулички роїлися робітничим людом, по кошарах фурчали млинки, парові машини свистали (Ков., Світ.., 1960, 24).
Словник української мови (СУМ-11)