фурчати

фурча́ти

-чу, -чиш, недок., розм.

Утворювати одноманітно-деренчливий звук крилами при польоті (про комах).

|| Швидким польотом, рухом утворювати подібний звук.

|| Утворювати деренчливий звук під час роботи (про механізми).

Значення в інших словниках

1. фурчати — фурча́ти дієслово недоконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. фурчати — ФУРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок., розм. Утворювати одноманітно-деренчливий звук крилами при польоті (про комах). Я прислухався до гудіння жуків, котрі часто фурчали навкруги (з наук. літ.); // Швидким польотом, рухом утворювати подібний звук.  Словник української мови у 20 томах
3. фурчати — ГУДІ́ТИ (видавати протяжні низькі звуки), ГУСТИ́, ГУГОТІ́ТИ, ГУГОНІ́ТИ, ГУГНИ́ТИ (ГУГНІ́ТИ) розм.; СТУГОНІ́ТИ, ДУДНІ́ТИ, ДУДОНІ́ТИ підсил., ДУДІ́ТИ розм. (глухо); РЕВІ́ТИ, РЕВТИ́ (сильно); ФУ́РКАТИ, ФУРЧА́ТИ, ФУРКОТІ́ТИ підсил., ФУРКОТА́ТИ підсил. (перев.  Словник синонімів української мови
4. фурчати — ФУРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок., розм. Утворювати одноманітно-деренчливий звук крилами при польоті (про комах). Я прислухався до гудіння жуків, котрі часто фурчали навкруги (Збірник про Кроп., 1955, 6); // Швидким польотом, рухом утворювати подібний звук.  Словник української мови в 11 томах
5. фурчати — Фурчати, -чу, -чиш гл. Шумѣть, жужжать. Фр. (Желех.).  Словник української мови Грінченка