футро
ФУ́ТРО, а, с., діал.
1. Хутро.
Старий, мудрий Олов'янець, голова цехів, вернув хворий з-під Збаража, куди вибрався стрічати своїх слуг з набором дорогого футра (К. Гриневичева);
Багаті пишалися шовковими вбраннями, з грецької або арабської матерії, золототканою парчею та дорогими міхами (футрами), золотими уборами, ланцюхами. (з навч. літ.).
2. Шуба.
А стара Люборацька раз збиралась до міста: треба було Орисі футро справити (А. Свидницький);
Входить Володя, а за ним велетень у медвежім футрі (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)