фігурка

ФІГУ́РКА, и, ж.

Зменш.-пестл. до фігу́ра 1, 2, 7, 9.

Її суха фігурка в білій одежі метушилась по хаті, як на вітрі пір'їнка (М. Коцюбинський);

У спалахах тих вогнищ, мов на вогняній стіні, виринали лялькові фігурки людей і знову безслідно щезали (П. Колесник);

Відчиняю перші-ліпші двері – порожньо. Відчиняю другі – вискакує якась фігурка. – Кого треба?.. (Г. Хоткевич);

Побачив [ад'ютант] обтягнуту вузенькою спідничкою фігурку, з широким ременем на тоненькій талії (Григорій Тютюнник);

– Ну, вже й фігурка той Наполеон, панове! Нам без Суворова із ним тяжкенька мова (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича);

Ніна замріяно оглядала кімнату. Пил із ловкеньких гранітових фігурок, слонової кості .. витерто, в кімнаті бездоганно чисто, привабливо... (Олесь Досвітній);

* Образно. Ми – фігурки в шахівниці, Круг небесний – наш іграч [грач] (А. Кримський).

Значення в інших словниках

1. фігурка — фігу́рка іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. фігурка — див. фігура  Словник синонімів Вусика
3. фігурка — [ф'ігурка] -ркие, д. і м. -рц'і, р. мн. -рок  Орфоепічний словник української мови
4. фігурка — -и, ж. Зменш.-пестл. до фігура 1), 2), 7), 9).  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. фігурка — СТАТУЕ́ТКА (невелике скульптурне зображення людини або тварини, виготовлене з каменю, металу, дерева тощо), ФІГУ́РКА розм. Хата Гощинської, салон..  Словник синонімів української мови
6. фігурка — ФІГУ́РКА, и, ж. Зменш.-пестл. до фігу́ра 1, 2, 7, 9. Її суха фігурка в білій одежі метушилась по хаті, як на вітрі пір’їнка (Коцюб.  Словник української мови в 11 томах