характерник
ХАРАКТЕ́РНИК, а, ч.
1. розм. Чаклун, чарівник (у 1 знач.).
– Дід мій був запорожець .. Удався він високий, здоровий та ще в додаток був і великий характерник: знався з відьмами, з чортами (О. Стороженко);
[Мусій:] Дивимось, аж то не наш в'язень, а щось неподобне .. Дак що ж, коли він, сам казав, що він характерник!. Бо як глянули до в'язниці, то то був там козак, а то вже стала дівчина... (Б. Грінченко).
2. перен., розм. Те саме, що чарівни́к 2.
Видно, він очарував її, характерник чорнобровий!.. Вона мало що пам'ятає з того часу про той вечір (Панас Мирний);
А спів Садовського! А Саксаганський-маг! Два характерники, Панас той і Микола, Що народилися в розложистих степах (М. Рильський);
Це характерник, – сказав хтось біля Ярошенків. – Заворожує зброю і кулі летять так, що своїм не шкодять, а ворога б'ють (О. Маковей).
Словник української мови (СУМ-20)