харизма
ХАРИ́ЗМА, и, ж.
1. За християнською теологією, надприродний дар, яким Христос наділяв вірного; виняткова обдарованість (про святих).
“Не будеш з більшістю, щоб чинити зло”. Звідси розуміння С.Л. Франком “харизми” як усвідомлення не довільно-людської, а об'єктивно-божественної обраності людини її призначеності для суспільного керування (з наук. літ.).
2. Високий авторитет, який базується на вмінні підкоряти інших своїй волі.
Словник української мови (СУМ-20)