хвалько
ХВАЛЬКО́, а́, ч., розм.
Той, хто любить хвалити себе, хизуватися, хвастати чим-небудь; хвастун.
Поки хвалько нахвалиться – будько набудеться (прислів'я);
Який той Матій дурний – а хвалько!.. (І. Франко);
[1-й парубок:] Хвалився мені один товариш, що ніби покохала його дівчина, та ще й неабияка, а баришня, ну тільки мені здається, що він великий хвалько та ще й брехун!.. (М. Кропивницький);
[Часник:] У нього завжди була одна порча і зараз є: дуже любить вихвалятися, такий хвалько (О. Корнійчук);
Каринський подумав, що перед ним неабиякий хвалько. Спитав не без іронії: – Ви такі певні цього? (Ю. Шовкопляс);
Якщо Леон не пустозвін, не хвалько і підриємство його справді так розвивається, як він тут наплескав, то йому, мабуть, скоро доведеться розширити виробництво (Ірина Вільде).
Словник української мови (СУМ-20)