хвилька
ХВИ́ЛЬКА¹, и, ж.
Зменш.-пестл. до хви́ля¹ 1.
Він.., ледве переводячи віддих, стежить, як рибка смикає, як від поплавця розходяться маленькі-маленькі хвильки... (Г. Хоткевич);
Озеро було спокійне, жодної хвильки не з'являлося на його поверхні (В. Владко);
Сутеніло. Десь за дощовими хмарами сідало сонце. Ніжними хвильками парувала зволожена безкрая рілля (Яків Баш);
Ясний червонястий одлиск од паперового багаття миготів хвильками по їх щоках, по білих чолах (І. Нечуй-Левицький);
Він зосереджено нахмурював високий, трохи випнутий лоб, проводив рукою по м'яких хвильках темного чуба і висловлював який-небудь здогад (І. Микитенко);
* Образно. В холоді думок ворушаться і теплі хвильки: таки побачить вона в цьому році свою сім'ю, своїх дітей у новій, на дві половини хаті (М. Стельмах).
ХВИ́ЛЬКА², и, ж.
Зменш.-пестл. до хви́ля².
Хвилька тривожної мовчанки – свиснула стріла – і заревів звір (І. Франко);
Хутко “спускає” [він] заразом дві карти замість однієї і метає далі. Ніхто не помітив. Це була одна коротка, невловна хвилька (І. Микитенко).
ХВИ́ЛЬКА³, и, ч.
Назва гри в карти.
Семен і три парубки сідають на полу і грають у хвильки (М. Кропивницький);
Під каретами, позасвічувавши ліхтарі, грають кучери в хвильки (Панас Мирний);
Він навіть і в той час як тигр бува, коли В неділю вріжеться з сусідами у хвильки (М. Рильський).
Словник української мови (СУМ-20)